я люблю тебе, і ти помираєш
на межі осені й зими.
я пам’ятатиму:
серед почорнілих вузлів
оселився білий уламок місяця,
прямо над тією місциною,
де тобі пустилося нове коріння,

бо ти — разом із землею.

я пам’ятаю:
коли вперше побачила, знала,
що ми йтимемо поруч, і що ти
забереш з собою мене малу,
залишивши по собі мене дорослу,
таку здрібнілу,

бо ти — разом із минулим

я пам’ятаю:
по тобі лишився шлях, яким ніхто не піде,
лиш тобі відомо, куди слід повернути,
а де — почекати ще трохи,

бо ти — разом зі стежками.

скільки їх уже перетнули межу
і чекають?

я знаю:
ти будеш десь поряд, бо коли придивляюся,
пустка, куди ми склали всю свою тугу,
набуває твого силуету і ступає поруч.
тиша, куди ми склали всі слова про тебе,
набирається голосом і промовляє

я пам’ятаю